с. Нудиже

Історія

Територія села була заселена в період енеоліту і бронзового віку. Там виявлено кременеві сокири, фрагменти посуду шнурової кераміки, які датуються ІІІ-ІІ тис. до н.е.

Село розміщене на піскуватих дюнах і маловрожайних землях при старому тракті з Любомля до Ратна.

Вперше населений пункт Нудиже згадується в документах 1441 року. В поборових книгах за 1533 рік зазначено податки, які платило село.

Згідно люстрації Любомльського староства за 1564-1565 роки, село Нудіш мало 18 робітних кметів, які проживали на 8 дворищах. Щорічний податок платили по 10 грошів 9 денаріїв, крім того, здавали курей, яйця, овес, мед, яловичину і вепра. Загородників у селі було 6, рибалок 3, що мали вільні лови на озері. В селі був тесляр, водяний млин, корчма. Платили також двадцятину за овець і мостове. Всього селянам платили в рік 107 флоринів 8 грошів. У Нудизьких лісах заготовляли на експорт до Гданська поташ і інші лісові товари, а на сіножатях заготовляли 3 стіжки сіна до замкового фільварку.

Село Нудиже в ХVІ ст. було приписане до Любомльського замку. Платило податки з 2 ланів і одноколісного млина. Кметі мали повинність відробляти на замковому фільварку 9 днів на рік різних робіт. В їх обов’язок входило привезти до замку в Любомль 5 возів дров у рік. Серед платників податків згадуються імена кметів: Жанець Мічович, Жук Тивон, Хведець Степанчич, Остапко, Іванець Якович, Степан Палатич і ін. Біля села було два малих озера, але не багатих рибою, а також ставок для худоби.

З 1659 по 1664 роки власником Любомльського староства був гетьман Іван Виговський. Прийнявши від короля у вічний спадок Любомльське староство, він виконав одну зі статей Гадяцького договору і відмінив у старостві унію. Будучи великим захисником православ’я, Виговський став колятором православних храмів у Любомльському старостві. Одним із таких прикладів був привілей від 10 лютого 1661 року, де І. Виговський повідомляв, що він вирішив збудувати церкву в с. Нудиже та подарувати їй і тутешньому священику відповідний наділ землі. Він мотивував свій вчинок такими словами:

«…щоб хвала Божа в святому православ’ї поширювалася, я дозволяю своїм підданим Нудизьким закласти будівництво церкви Воздвиження Чесного Хреста…»

З документу можна зробити висновок, що церква була побудована у 1660 році, і при ній першим священиком був о. Іван Федорович (Теодорович), який отримав на церкву лан «Сем’янківський» та ділянку під будинок на свої потреби і город. Це пожалування через кілька місяців було доповнене «чотирма бортями», що були приєднані до володінь священика.

Після страти поляками І. Виговського в 1664 році, церква в с. Нудиже була переведена в унію. 12 квітня 1669 року Любомльский староста Дмитро-Юрій Корибут Вишневецький, коронний гетьман і воєвода Белзький своїм привілеєм підтвердив усі постанови І. Виговського щодо Нудизької церкви.

Церква була дерев’яна. Згідно візитації церкви у 1721 році можна зробити припущення, що церква була трьохзрубна і мала іконостас. Інформацію про церкву дають візитації за 1759, 1773, 1779, 1787, 1793 роки.

Після ІІІ поділу Польщі у 1795 році село Нудиже було у складі Володимирського повіту Волинського воєводства. На 1796 рік у селі було 130 дворів і 786 парафіян. На початку ХІХ століття село було вже власністю графа Ксаверія Браницького, який дав церкві дозвіл на вільну рубку лісу.

Згідно опису церковного майна за 1850 рік, у церкві зберігались ікони, стародруки й інше начиння з ХVІІ-ХVІІІ ст. Було до 30 ікон, написаних на дереві. Богослужбові книги Львівської, Супрасльської, Віленської, Почаївської, Київської і Московської друкарень. Найстарішою книгою був «Трифологіон» 1621 року.

До кінця ХVІІІ ст. захоронення в селі Нудиже проводились біля церкви. А з 1799 року була відведена на відстані 200 сажнів від церкви в урочищі «Окушниве» нова площа під кладовище, розміром 16 на 16 сажнів.

У 1849 році після конфіскації маєтностей Браницьких жителі села були переведені з приватної власності в державну. Станом на 1854 рік у селі було 144 двори і 1206 жителів. Церква мала 92 десятини землі. Церковна бібліотека нараховувала 153 томи книг.

У 1868 році за державні кошти була побудована нова дерев’яна церква на кам’яному фундаменті. Село належало Головненській волості. У 1891 році була відкрита церковнопарафіяльна школа, в якій навчалось 20 хлопчиків.

На кладовищі у 1897 році була побудована каплиця.

Церква пережила Першу Світову війну. В період польської влади з початку 1919 року до 1939 року громада села мала 145 гектарів землі. У селі був паровий млин, який згорів у 1935 році.

У період німецької окупації біля села неодноразово відбувались бої між загонами УПА і червоними партизанами.

У липні 1944 року село визволене від німецьких окупантів. У 1948 році в селі створено колгосп «Волинь».

На 1962 рік село налічувало 240 дворів.

Нині село рахується старостинським округом № 2. В селі працює загальноосвітня школа І-ІІІ ст., дитячий садок, відділення звязку, бібліотека з пунктом вільного доступу до Інтернету, клуб, акушерсько-фельдшерський пункт, магазини продовольчих та промислових товарів.

Згідно перепису населення за 2001 рік, в селі проживало 809 мешканців. Нині в Нудижах мешкає 707 чоловік.

У кінці ХІХ ст. в селі було викопано скарб монет ХVІІ ст. Протягом століть населення займалось гончарством, аж до середини ХХ ст. На початку ХХ ст. в Нудижах було 4 гончарних печі. Село славиться також своїми потужними джерелами, які є найбільшими в районі. Поблизу села геологи виявили поклади фосфатів, які через рух підземних вод приводять до провалу землі, є й урочище «Проваленниця». Також відомі урочища «Острів», «Поплави», «На пісок», «Соболівка», «Трубиці», «Потрубищі», «Березівка», «Мельнище», «Старина», «Горнище», «Сидильне», «Рубляне», «Близвид».

У зібранні Національного художнього музею України в Києві зберігається ікона «Воздвиження Чесного Хреста», привезена експедицією Данила Щербаківського у 1910 р., яка взята з іконостасу Нудизької церкви і датується приблизно 1660 роком. Можливо, саме цю ікону замовив гетьман Іван Виговський, будуючи церкву в с. Нудиже. У Волинському краєзнавчому музеї знаходиться Євангеліє 1670 року Львівського друку також із цієї церкви. У Любомльський краєзнавчий музей передано стародрук із 1639 року.

Цікаві місця